Савлохов: «Хочу допомогти Андрійцеву завершити кар'єру з медаллю Токіо-2020»

13.12.2018

Минулого тижня сталася історична для української боротьби подія. Руслан Савлохов, який перебував на чолі національної збірної борців вільного стилю з 2002 року, вирішив зняти власну кандидатуру і не претендувати на посаду наставника команди в 2019 році.

2649f4.jpeg

Українську вільну боротьбу можна розділити на три епохальних періоди. Перший тривав три десятиріччя, з початку 50-х років минулого сторіччя. Цей відрізок пов'язується з іменем видатного борця і тренера Арама Ялтиряна. Наприкінці 70-х Арама Васильовича замістив Георгій Бураков, тренер, який серед інших підготував олімпійського чемпіона Павла Пінігіна.

З початком 90-х і до нинішніх днів тривала епоха братів Савлохових. У 90-ті роки українських вільників очолював і сприяв їхнім першим перемогам Борис Савлохов. Невдовзі після загибелі Бориса Сослановича командою почав керувати його молодший брат Руслан.

2649fa_1.jpeg

Під керівництвом Руслана Савлохова збірна України з вільної боротьби виграла золото (Ельбрус Тедеєв), два срібла і бронзу Олімпійських ігор; три золота, чотири срібла і 15 бронзових нагород чемпіонатів світу; сім золотих, 14 срібних і 22 бронзових медалі чемпіонатів Європи. І це без урахування двох світових чемпіонських титулів Тедеєва, у котрого Руслан Сосланович був особистим наставником, у 1995-му і 1999-му.

48397072_230092604549109_8055108050073157632_n.jpg

- На моє рішення залишити посаду вплинув чемпіонат України, який на початку грудня завершився у Броварах, - каже пан Савлохов UA-Футболу. - Такого безликого турніру у вільній боротьбі не пригадую за всі роки незалежності. Сутички були сірими і нецікавими. Виділити взагалі нікого. В українській вільній боротьбі намітилася глибока криза, пов'язана з відсутністю кваліфікованих борців.

Та ще й атмосфера почала панувати нездорова. Я ж відчуваю, що своїх спортсменів відповідно налаштовують ті тренери, які проти осетин. З огляду на всі ці обставини я вирішив не триматися за посаду. Вільна боротьба в нашій країні мала такі міцні позиції завдяки моєму старшому братові Борису. Думаю, цього не заперечать навіть найбільші мої недруги.

Осетини підняли українську вільну боротьбу до найвищих світових п'єдесталів і мені б не хотілося, щоб через те, що хтось мене не приймає, потім говорили, що осетини цей вид спорту вбили. Я вирішив вчинити мудро і поступитися особистими амбіціями, припинити протистояння, прийняти рішення на користь боротьбі і підтримати Сашка Захарука, одного з найсильніших борців світу другої половини 90-х - початку 2000-х років.

2649fc.jpeg

Зіркова команда 90-х

Мабуть, є сенс, щоб збірною почав керувати молодий фахівець. Бо останнім часом я стикався з речами, які мені незрозумілі. Люди хочуть стати олімпійськими чемпіонами, але не втратити здоров'я. Так не буває. Таку психологію дітям закладають їхні особисті тренери. Ось дивувався, коли окремі наставники раділи перемогам підопічних у чемпіонаті України так, немов вони виграли Олімпійські ігри. Я завжди налаштовувався лише на здобуття нагород турнірів найвищого рангу - чемпіонатів світу та Олімпіад. Чемпіонати Європи мною сприймалися як змагання другорядні.

Люди вважають себе великими фахівцями, але не усвідомлюють, що для перемог на Олімпійських іграх потрібні зовсім інші, недосяжні для них тактика, стратегія, навантаження. То інша ліга, інша дисципліна. Не знаю, як люди хочуть досягати серйозних результатів, якщо вони до ранку сидять в інтернеті. Потім приходять сонні на тренування. Що я маю робити? Бігати всю ніч, забирати телефони? Так у них їх по два три, плюс планшети. Та й смішно це. Спортсмени теж мають нести відповідальність за те, що роблять.

- Міністерська комісія мала до вас претензії за підсумками 2018 року, який завершився безмедальним чемпіонатом світу?

- Я детально пояснив, чому так сталося і що змінити ситуацію було складно. Відчув, що члени комісії поставилися до наших труднощів з розумінням. А моє рішення про зняття кандидатури взагалі стало для них несподіванкою. Мені подякували за відданість боротьбі і за ті результати, яких ми досягли за всі ці роки.

Взагалі, в комісії Мінмолспорту працюють думаючі люди, на яких не впливають ні маніпуляції, ні брудні вкидання через телеканал ZiK, який не розповідав про боротьбу ніколи, але згадав, що такий вид спорту існує, впродовж двох останніх тижнів. Знімальну групу вони прислали навіть на міністерську комісію, але за моїм наполяганням до зали, де заслуховували програми кандидатів, телевізійників не пустили. Ні, я не проти відкритості. Але проти людей, які в один момент почали поливати мене брудом.

2649fe.jpeg

- Чи відчуваєте себе переможеним?

- Ні. Усе що хотів, я довів. І навіть припинивши цю війну, я вчинив так, як буде корисно не для мене, а для справи. Впродовж усього часу, що я був у тренерському штабі збірної, ми знаходилися на стабільно високому рівні. Шкода тільки, що безсовісних, невдячних людей уникнути на цьому шляху не вдалося.

- Що тепер? Ви залишаєте боротьбу зовсім?

- Ні. Відтепер зосереджуся на роботі з двома особистими вихованцями. Один з них - досвідчений Валерій Андрійцев, срібний призер Олімпіади-2012. Відчуваю перед Валерою моральну відповідальність за Ігри-2016 у Ріо, де він травмував ногу і не зумів здобути медалі. Тому хотілося б допомогти йому набрати бойову форму і завершити кар'єру олімпійською нагородою Токіо. І впевнений, що таке завдання реальне. Андрійцев - надзвичайно цілеспрямований борець, працювати з яким одне задоволення.

Крім того, буду працювати з одним молодим борцем, імені якого поки не називатиму. Нехай то буде для недругів сюрпризом. На мій погляд, цей хлопець в перспективі здатен боротися на рівні Ібрагіма Алдатова, дворазового чемпіона світу.